Під час Голокосту в Дубні нацисти знищили майже всю 12-тисячну єврейську громаду міста

Під час Голокосту в Дубні (1941–1942) нацисти знищили майже всю 12-тисячну єврейську громаду міста, створивши ґетто у квітні 1942 р.

Такими історичними данними поділилася на сторінці Дубенського центру національно-патріотичного виховання та туризму Інна Гандзілевська та Іван Касянчук, науковий співробітник Дубенського заповідника.

Так, масові розстріли, найбільші з яких відбулися 27 травня та в жовтні 1942 р., проводилися на старому аеродромі. Лише кілька десятків євреїв пережили Голокост, переховуючись у місцевих жителів, таких як родина Кварчаків.

Про злочини нацистів в Дубні є відомі раніше опубліковані спогади німецького штабного офіцера Акселя фон дем Буше про розстріли євреїв на аеродромі 27 травня 1942 року (східні околиці м. Дубна, по дорозі на Гірники), та спогади німецького інженера Грабе про розстріли євреїв в жовтні 1942 року на будівельній дільниці в Дубно, який свідчив на Нюрнберзькому процесі 1945-46рр., акт №2992.

Основні факти про Голокост у Дубні:

• Окупація та початок переслідувань: німецькі війська увійшли до міста 25 червня 1941 року. Одразу розпочалися переслідування близько 12-13 тисяч єврейських мешканців.

• Перші вбивства: вже 21 серпня 1941 р. нацисти та поліцаї розстріляли 1,075 чоловіків-євреїв.

• Ґетто: створене 2 квітня 1942 року. у травні його розділили на дві частини: для «спеціалістів» та «неробочої сили», яку швидко знищили.

• Масові розстріли: найбільші страти відбулися 27 травня 1942 року (близько 3 800 людей) та 5-23 жовтня 1942 року, коли ґетто було остаточно ліквідоване.

• Опір та порятунок: група єврейської молоді під керівництвом Ізі Вассермана проводила збройні акції проти колабораціоністів. Деяких євреїв переховували місцеві жителі, що врятувало життя, зокрема, 15 людям, яким допомагала родина Кварчаків.

Кілька років тому, Дубно відвідувала польська делегація, у складі якої був уродженець Дубна, який проживав тут з 1932 по 1946 рр. в родинному будинку по нинішній вулиці Млинівській 36 – Альфред Кварчак, який 72 роки не був на своїй Батьківщині. Іванові Касянчуку, науковому співробітникові Дубенського заповідника, вдалось поспілкуватися з паном Альфредом, отримати нові відомості, а саме на тему розстрілів євреїв на Шибеній горі. Ось що вдалося записати з його слів:

«Це були поляки єврейського походження. Німці вели їх тією дорогою, якою ми їхали від церкви. Йшли вони цілу годину під гору пішки, під наглядом піхоти. Йшли з валізами в останню їхню дорогу. Їм було сказано, що йдуть на роботу. На плечах мали якісь торбинки, рюкзаки, невеличкі валізки, везли у візочках дітей, мали з собою тільки найнеобхідніше. Йшли повільно, цілу годину, ніхто їх не підганяв, не кричав. Німці вищого рангу їхали в автомобілі, було їх дванадцятеро есесівців, у самому кінці їхали ще три автомобілі, де сиділи вже рядові німці. Це була дорога смерті. Було це в 1942 році. Угорі росли чагарники і ми, коли побачили, що йде ця колона з Дубна, сховалися за ними і мусили сидіти тишком, поки не закінчиться це жахіття. Якби ми себе видали, німці нас відразу б розстріляли. Нижче за тими чагарниками був викопаний рів довжиною 40 м, шириною до 10 м, а глибина того рову сягала висоти два-, триповерхового будинку. Цей рів копали німці-дезертири, які тікали зі східного фронту, з-під Москви, на протязі 1,5–2 місяців. Ці німці-солдати не мали погонів, ґудзиків та поясів, тут їх пізніше розстрілювали. Цих робітників вели колоною двоє німців зі зброєю: один збоку колони, інший – у кінці колони. Тих німців-робітників було близько 80 чоловік щоденно. Несли лопати, приходили рано і копали рів. Коли ми побачили, що копають рів, то підійшли і запитали навіщо такий глибокий. Нам відповіли, що для схрону зброї, пального, бензину. Ми подумали навіщо стільки ховати пального, коли йде битва під Сталінградом. Але потім стало відомо, що копають рів для розстрілів. Це був липень. Йшла перша колона десь від нашого дому, тобто приблизно 500 м. Було тих євреїв у колоні близько 600-700. Розстрілювати почали з 9 ранку до 5 вечора. На початку кружляли автомобілі, потім наказали усім вишикуватися по лівій стороні та роздягнутися догола. На купу складали одяг та взуття. До тих, які роздягнулися, підходив німець й дивився чи немає годинника, золотих зубів. Якщо були, то вибивав їх пістолетом. Їх не ганяли, не били, вони тільки плакали. То були діти менші та старші, старці. Було страшно. Так плакали, що було чути аж сюди, де ми є зараз (спілкувались з паном Альфредом відразу за шосейною дорогою Київ-Чоп, біля пам’ятного знаку розстріляним на «Шибеній горі» ). Було чути плач тих дітей, їх страшні крики. Навіть у селі Кліщиха теж було чути. Цілими днями стріляли і стріляли, потім перестали і декілька днів не стріляли, але потім ми були вдома, нікуди не їхали, нікого не проводжали, звідти приїхали німецькі автомобілі десь з-під Луцька, тут йшла дорога на Луцьк. Пізніше з-під Бродів їхали тими ж автомобілями, але їх повертали назад. Після війни у 1945 року із всіх сіл навкруги один чоловік вижив. Він був євреєм, який врятувався у Кліщисі. Цей чоловік дістав кулю, впав у рів і не рухався, вечором встав пішов голим. Там його похоронили, але після війни він тут був. Але я з ним не розмовляв, тільки всі розповідали, що жив один свідок, але це неможливо, щоб із гробу повстав один чоловік. Зараз у Польщі скрізь кричать, що там їх вбивали, але ніхто не говорить за Дубно і ніхто не говорить про те місце. У Бродах теж тисячами вмирали і ніхто про це не говорить, не розумію чому, ніхто цього не згадує. Там вбивали німці, але за Дубно ніхто не чув. Але я кажу правду, німці вбивали, бо тут хтось розповідав, що це були росіяни, але росіян тут в 1942 році не було, тут були німці. Російські служби були тоді ще під Москвою. Німці вбивали у Києві, у Дубні на Шибиній горі й поїхали у Броди. Остання група з 15-20 євреїв були роздягнені і мусили всі речі грузити на автомобілі: все взуття, брудний одяг, якісь ляльки, потім автомобілі від’їжджали. Хоча б залишили якісь зубні щітки чи ляльки, нічого на пам’ять з того часу немає. Всі речі вивезли до Німеччини. Я зараз маю документи, напишу до свого знайомого, в якого тут похована ціла родина, тільки син залишився. Він знаходиться в Ізраїлі та їздить по цілому світу, а як буде їхати сюди із цілою делегацією, то дасть знати.У Дубні розстріляли близько 17 тис. євреїв. Спочатку 6 тис. євреїв, а згодом привозили сюди ще з інших міст, зокрема із Бродів. Проживало на той час у Дубні близько 12 тис. євреїв. Усі вони тут і полягли. Рів, де проводилися розстріли, був за чагарниками по правій стороні. По лівій стороні був об’їзд, кудою приїжджали автомобілями. Далі була гориста місцина, вкрита чагарниками. Саме тут ми бачили як проводяться розстріли. Коли почали стріляти, один маленький єврей п’яти-шести років хотів утекти, але його зловили. Три рази він тікав, але на четвертий раз комендант його побачив і застрілив власноруч. Хлопчик дуже плакав та голосив. Були такі зовсім маленькі дітки. Справу цього коменданта, який керував тут розстрілами, розглядали у Нюрнберзі. Був він засуджений. Тільки його справу чомусь вів англійський прокурор, не польський і не радянський. Цю справу транслювали по телебаченню з перекладом. Я бачив тільки кінець цього уривку. Не знаю скільки років йому присудили, але дожив він до 100 років. Зізнався він, що здійснював розстріли у Дубні, що було розстріляно 17 тис. євреїв не лише з Дубна, але й з Луцька і Бродів».

Ще пан Альфред розповідав, що за декілька днів до розстрілів до їхнього дому (будинок до нині збережений) прийшов єврей і просив у мами, бо тато був на фронті, прихистку його родини – 15 осіб. У їхньому будинку у першій кімнаті не було підлоги, євреї вирили схрон 4м. в глибину на всю площу кімнати, дно намостили соломою, а верх закрили дошками. Уся єврейська родина переховувалась у родини Кварчаків майже 2 роки, до 17 березня 1944 року, до поки місто визволили від німців. Скільки зусиль родині Кварчаків коштувало спасіння 15-ти євреїв? Треба було заготовити харчів, попри євреїв, своїх ще 5 дітей, а на вулиці війна, голод… це звичайно героїчний вчинок, найбільша Божа благодать, врятувати життя людині.

Ізраїльський уряд присвоїв пану Альфреду звання «Праведника народів світу», таким чином він поповнив список дубенчан, які ризикуючи своїм життям, рятували євреїв. Голокост пережили лише кілька десятків дубенських євреїв.

За матеріалами Івана Касянчука, наукового співробітника відділу історії Дубенського заповідника.