Підкамінь: загадкова скеля, монастир-фортеця і козацький цвинтар (ФОТО)
Підкамінь – село на Львівщині, у Золочівському районі, колоритно-містичне місце, яке має потенціал перетворитись на “туристичну Мекку”.
У Підкамені є чимало пам’яток: великий оборонний монастирський комплекс, шіснадцятиметрова скеля Чортів камінь – семе через неї поселення отримало свою назву, цвинтар під каменем, зі стародавніми козацькими хрестами, казкові пагорби, каплиця св. Параскеви. Про них, зокрема, розповідають на сайті “Україна Інкогніта”.
Скеля «Чортів Камінь»
Головною пам’яткою і фактично візитівкою Підкаменю є вапнякова скеля із назвою Чортів камінь – останець древнього коралового рифу.
Згідно із легендою, що записана у літописах підкамінського домініканського монастиря, цю скелю притягнув сам диявол, щоб зруйнувати монастир. Він десь взяв величезний камінь й поніс до монастиря. Але камінь виявився заважким, тому чортяці довелося кілька раз зупинятися на перепочинок. Коли він зупинився вже зовсім недалеко від монастиря – заспівав півень, сповіщаючи про початок дня. Диявол втік, а камінь покинув. Отак він і стоїть донині.
Є свідчення, що місцеві мешканці у 19 столітті, почали розбивати його на бут для особистих потреб. Пам’ятку врятували зусилля настоятеля монастиря Домініка Бабіцького, який домігся заборони на знищення пам’ятки. У 1850 році канцелярія округу у Золочеві (саме до неї входив Підкамінь) заборонила розбивати камінь під загрозою величезного штрафу.
На скелі містяться численні заглиблення і пази, згідно з літописними джерелами — це сліди стародавнього монастиря, на першому поверсі якого розташовувалися келії ченців, а на другому — дерев’яний храм. Дослідження засвідчують, що у період Галицько-Волинського князівства ця споруда мала в першу чергу оборонний характер.
Цікаво, що дерев’яні конструкції, які використовувались при побудові храму — аналогічні системам будівництва карпатських фортець Тустань і Бубнище.
Досі можна оглянути дві печери, розміщені у глибині гори під теперішнім монастирем. Одна з них, з більшим входом, служила підземним храмом, інша, менша за розмірами, була келією. Крім цього, збереглися пізніші поховання ХVІІ ст., які оточують Камінь.
Також є припущення, що за часів язичництва цей камінь використовувався як капище або жертовник.
З 2007 року скеля стала символом етнофестивалю «Підкамінь», який влаштовувався щорічно до 2014 року.
Домініканський монастир
“Україна Інкогніта” зазначає, що перші письмові відомості про Підкамінь сягають 1441 року, коли поселення згадується як “місто під Каменем”. Документально про монахів у Підкамені вперше згадується у 1464 році, коли почали зводити оборонні споруди і костел для ченців-домініканців. У 1519 році монастир разом з містом було зруйновано під час нападу татар.
Сучасного вигляду монастир набув у XVII-XVIII століттях. Наново зведення монастиря з костелом розпочали у 1612 році. Вознесенський бароковий костел будували довго, аж до 1695 року. Однією з причин такого тривалого будівництва була війна Речі Посполитою з козацьким військом Богдана Хмельницького.
Найбільшого розквіту монастир зазнав у XVIII столітті. На той час в Підкамені перебувало понад 150 монахів.
Монастирська ікона Богородиці віддавна вважалась чудотворною, а у 1725 році Папа Римський Бенедикт ХІІІ прислав для неї золоті корони, а сама коронація відбулась через два роки. Цю подію відвідало понад 200 тисяч осіб – просто неймовірна кількість людей для того часу.
Занепад обителі розпочався у 1772 році, коли ці землі перейшли у володіння Австро-Угорщини і розпочались масові закриття монастирів. Саме тоді було вивезено коштовності і зброю, а також забрано значну частину земель.
Сильних ушкоджень монастир зазнав під час Першої світової війни, коли було значно поруйновано будівлі і внутрішнє оздоблення костелу. Реставрацію споруд було проведено в міжвоєнний час. На початку 40-х років ХХ століття монастир закрили, а ченців вивезли до Сибіру. В радянські часи на території святині діяли в”язниця, потім психоневрологічний інтернат закритого типу, а храм перетворили спочатку на конюшню, а потім на гараж.
У 1997 році сакральні споруди, а також частину келій, передали монахам Студійського Уставу УГКЦ.
Каплиця св. Параскеви
Будівництво каплиці пов’язують з явленням Пресвятої Богородиці. Вважається, що за набожність та вірність християнським традиціям Богородиця явилася прочанам та залишила слід своєї стопи.
В 1616 р. золочівський війт Ян Богуш, отримавши в Підкамені оздоровлення, побудував на місці об’явлення дерев’яну каплицю, яку названо каплицею Стіп Матері Божої.
А вже у 1739 році, поблизу відбитку стопи, на схилі гори, розпочалося спорудження кам’яної каплиці Стіп Богородиці. Будівництво було завершене в 1741 році.
Сам слід, залишений Пресвятою Богородицею в камені, міститься в каплиці св. Параскеви П’ятниці. Його при будівництві в 1739 році вмурували в стіну праворуч від входу, але за багато століть він потерся, оскільки камінь піщаний і залишилося лише місце, де він розташовувався.
Архітекторами храму є А. Кастеллі та Ф. Каппоні. Храм є класичним взірцем західно-європейського бароко.
Фото: “Україна Інкогніта” та Фотоподорожі Україною.
